Чому потрібен закон про освіту дорослих

blog bg

 

Ви ж пам’ятаєте зі шкільних уроків хімії, що ізотопи мають період напіврозпаду?

Не так давно вчений-математик Семюель Арбесман заявив, що знання також мають щось подібне на “період напіврозпаду”.

Так само, як у хімічних елементів, – у знань в різних галузях ці періоди неоднакові.

Логічно припустити, що в IT-сфері цей період, наприклад, буде значно менший, ніж у математиці.

Це означає, що навіть найякісніша система вищої освіти нічого не гарантує: ні для держави, ні для людини.

Необхідність запровадити умови для розвитку освіти впродовж життя вже не раз була задекларована в Україні.

Ми підписали “Угоду про Асоціацію з ЄС”, де в статтях 432-434 зазначено, що Україна має працювати у напрямку впровадження освіти впродовж життя.

В законі “Про освіту” є стаття 18 “Про освіту дорослих”, проте вона містить мало конкретики, в ній не виписані механізми взаємодії між усіма зацікавленими сторонами в освіті дорослих.

У тих, хто давно переймається питаннями освіти і навчання серед дорослого населення постає питання, як запровадити умови для розвитку освіти впродовж життя, якщо більшу частину цього самого життя громадяни позбавлені підтримки держави в цій сфері?

Дитячий садок, школа, профтехосвіта, вища освіта є, держава вкладає в це величезні кошти (про ефективність поговоримо потім).

А що з іншими 2/3 життя?

Мова не лише про professional skills. Soft skills також, аналогічно civic skills (чому вдалося зманіпулювати людьми під час анексії Криму та на окупованих територіях Донбасу?).

Багато чого могло б змінити прийняття закону “Про освіту дорослих”. Цій освіті необхідна бюджетна підтримка (державна чи місцева – до дискусій). Можливо, з частковим внеском самих громадян, якщо вони хочуть пройти певне навчання.

В Німеччині з бюджетів земель виділяються гроші на навчання громадян, за умови, якщо самі громадяни зроблять частковий внесок.

В Данії, до мого подиву, діяльність центрів освіти дорослих підтримується за рахунок доходів національної лотереї.

Системи різні – спільна риса одна. Успішні країни усвідомили необхідність розвитку освіти дорослих.

Україна, на жаль, ні. Поки що.

Що необхідно?

Ухвалити закон “Про освіту дорослих”.

Цей закон потрібен, тому що:

  1. Потрібна демонополізація, в першу чергу, ринку підвищення кваліфікації. Бо наразі існують державні інституції, які вже довгі роки є монополістами в сфері підвищення кваліфікації для різних професій – медичних, педагогічних, публічного управління. Це дозволить побороти монополію вищезгаданих інституцій, що в свою чергу незворотньо призведе до підвищення якості курсів, оскільки буде конкурентне середовище.

    1. Цей закон відкриє ринок освітніх послуг. Бізнес, який захоче вкладатись в освіту дорослих, незалежно, чи робить він це для своїх працівників, чи це окрема бізнес-ідея, наприклад, відкрити центр освіти дорослих. Вони зможуть зайти на цей ринок, бо ринок буде законодавчо забезпечений.
  2. Органи місцевого самоврядування, які зараз якщо хочуть фінансувати освіту дорослих, впираються у недостатність законодавчого забезпечення. В деяких випадках казначейські органи не погоджують витрати, бо немає профільного закону, немає у бюджетному законодавстві освіти дорослих як дозволеного виду витрат.

  3. Освіта дорослих є частиною освіти впродовж життя. У нас було багато декларацій, в тому числі й від політиків, від функціонерів в сфері освіти, що освіту впродовж життя треба розвивати. Але це неможливо, якщо не займатися освітою дорослих.

  4. Україна залишається однією з небагатьох європейських країн, в якій немає законодавчого забезпечення розвитку освіти дорослих. На сьогодні освіта дорослих фактично працює хаотично без бюджетного фінансування.

     

    Дійсно, існує ризик, що новий закон впаде тяжким тягарем регуляції на плечі усіх ентузіастів і фахівців у сфері освіти дорослих, в першу чергу на провайдерів неформальної освіти.

    Все залежить від того, яким чином прописати цей закон.

    Якщо писати шляхом встановлення якихось обмежень, індикаторів, вимог, стандартів освіти тощо, то це може призвести до надмірної регуляції.

    Якщо зробити цей закон “законом можливостей” без жодних тягарів, в першу чергу для неформальної освіти, він буде тільки в плюс.

    Треба писати закон таким чином, щоб він опціонально міг давати можливості тим провайдерам, які хочуть їх отримати. Але жодних вимог або критеріїв у доступі до цього ринку в законі не треба.

    Міністерство освіти та науки розробляє свій проект закону “Про освіту дорослих”. Цей процес триває вже біля 2 років.

     Там є багато норм, які є продуктом тих самих державних інституцій, з монополією яких треба боротись, щоб відкрити ринок освітніх послуг.

    На жаль, цей законопроект не те, що не був переданий на розгляд у Верховну Раду, він ще не був винесений на громадське обговорення. Хоча декілька дедлайнів вже було оголошено протягом останнього року.

    Якщо говорити про законопроект “Про освіту дорослих” від МОН, треба сподіватись його не використають.

    Треба писати новий і максимально відсторонити від цього процесу ті державні інституції, що довгі роки були монополістами у відповідній сфері. Потрібно залучити представників системи неформальної освіти, неурядових організацій, що працюють у сфері освіти дорослих, роботодавців та освітніх експертів.

    Микита Андрєєввиконавчий директор ГС “Українська асоціація освіти дорослих”, голова Громадської ради при Міністерстві освіти та науки України, спеціально для УП.Життя