Блог

Допомога проекту

Якісна освіта – це ключ до безлічі можливостей. Освіта не обмежується навчанням у школі чи університеті, і наш щоденний успіх залежить від вміння вчитися самостійно. Ми прагнемо, щоб більше людей знаходили доступні можливості для навчання, тому налагоджуємо співпрацю між провайдерами освітніх послуг і тими, хто хоче навчатися.

Наша мета – за допомогою освіти долати бідність і безробіття, надавати освітні можливості соціально незахищеним верствам населення, серед яких чимало людей потребують перекваліфікації або додаткового навчання та не завжди мають ресурси для цього.

Ви можете допомогти нам відкривати можливості для таких людей, підтримавши Онлайн-платформу фінансово. Ці кошти будуть використані на те, щоб якнайбільше користувачів дізнавалися про онлайн-курси або про наявність навчальних програм у своїх регіонах.

Підтримати проект

Скільки коштує подолати безробіття навчанням

Скільки коштує подолати безробіття навчанням

У сучасному мінливому світі все більшої ваги набуває потреба навчатися у будь-якому віці, щоб ефективно адаптуватися до змін. У багатьох країнах функціонують цілі системи неформальної освіти. В Україні сферу неформальної освіти держава практично не регулює. Проте це позначається на якості освітніх послуг та їхній вибірковості. У цьому матеріалі ми поміркуємо про перспективи розвитку освіти дорослих в Україні та вкажемо на ті аспекти, які потребують глибшого аналізу.

Перед початком пояснимо декілька термінів, які використаємо у цій статті.

Провайдер освіти дорослих – комерційна чи некомерційна організація, що надає освітні послуги для дорослого населення.

Формальна освіта – освіта, що є інституціональною, визначеною та спланованою завдяки тому, що впроваджується державними або визнаними приватними закладами, та яка в сукупності становить офіційну систему освіти країни.

Неформальна освіта – освіта при певній інституції, але яка не входить в офіційну систему освіти країни.

Інформальна освіта  неінституціональна форма освіти, самоосвіта.

А тепер пропонуємо пофантазувати про ситуацію, що поки мало нагадує реальність, але може нею стати. Отож уявіть, що:

● вимоги до забезпечення якості діяльності провайдерів освіти дорослих сформовані, і їх дотримуються;

● існує спеціальний наглядовий орган – Національна рада з питань освіти дорослих, що впливає на формування державної політики у сфері освіти дорослих;

● провайдери освіти дорослих та здобувачі освіти отримують фінансову підтримку на конкурсних засадах від Фонду підтримки освіти дорослих;

● правові механізми взаємодії між формальною та неформальної освітою діють так, що дорослі люди можуть за конкретними правилами й максимально ефективно здобувати формальну, неформальну та інформальну освіту.

Уявили?

Для більшості постає питання: що це дасть?

Згадані вище умови сприятимуть більш злагодженому розвитку освіти дорослих і покращенню її якості. А основним наслідком стане підвищення якості освіти для дорослого населення завдяки справедливому розподілу коштів між провайдерами відповідно до конкурсних процедур.

Усі вказані вище положення – лише короткий переказ декількох тез із проєкту Закону України «Про освіту дорослих», який вже пройшов громадське обговорення, організоване Міністерством освіти і науки. Наразі вирішується питання про реєстрацію і внесення його до парламенту народними депутатами.

«Добре, але ж нині освіта дорослих якимось чином працює? Навіщо щось у ній змінювати?», – можете подумати ви. Та нині бракує прозорості в розумінні того, скільки коштів витрачається на освіту дорослих та які категорії закладів освіти отримують державну підтримку. Не кажучи вже про те, наскільки ефективно ці кошти витрачаються на надання освітніх послуг.

Нині сфера освіти дорослих дуже розрізнена. Її гравцями є організації різних форм власності: від закладів профтехосвіти при центрах зайнятості, інститутів післядипломної освіти при університетах до приватних курсів некомерційних інституцій, як-от центри освіти дорослих.

Державні та комунальні освітні установи, серед яких профтехучилища та заклади післядипломної освіти, можуть фінансуватися з публічних бюджетів. При цьому неприбуткові організації, що надають фактично той самий спектр освітніх послуг, претендувати на розподіл коштів не можуть і мусять шукати донорів.

Чи є підстави вважати, що державні кошти використовуються неефективно?

Співавтори цієї статті, Українська асоціація освіти дорослих та депутати Верховної Ради України Юлія Гришина та Роман Грищук, вирішили прояснити це питання й надали запити до інституцій, що отримують бюджетне фінансування на проведення навчання дорослого населення. Наразі ми отримали відповідь від Державного центру зайнятості. Пропонуємо ознайомитися зі змістом питань та наданими відповідями. Далі коротко їх перекажемо.

1. Скільки станом на момент розгляду цього звернення професійно-технічних навчальних закладів та інших навчальних закладів перебувають в системі державної служби зайнятості?

У структурі державної служби зайнятості діє 11 центрів професійно-технічної освіти. Такі центри є у Дніпропетровській, Донецькій, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Харківській та Херсонській областях. За даними Центру, там відбувається професійне навчання зареєстрованих безробітних, а також надаються платні освітні послуги дорослому населенню та роботодавцям.

Також відомо, що у центрах відбувається підготовка за широким спектром ліцензованих професій та напрямів: для промисловості, будівництва, агропромислового комплексу, транспорту і зв’язку, сфери послуг – загалом фахівців готують за 95-ма робітничими професіями та понад 240-а курсами цільового призначення. Також у відповіді зазначають, що «організація професійного навчання на базі цих закладів забезпечує оперативну підготовку кваліфікованих кадрів на замовлення роботодавців та сприяє безробітним в організації підприємницької діяльності».

натиснить на таблицю для її збільшення

натиснить на таблицю для її збільшення

натиснить на таблицю для її збільшення

І, звісно, у цих закладах навчають безробітних різних вікових та соціальних категорій за направленням регіональних центрів зайнятості, а також всіх охочих за кошти юридичних та фізичних осіб.

У структурі Центру також функціонує Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України, основною метою якого є навчання персоналу державної служби зайнятості. Цікаво, що навчання відбувається за контрактною формою за такими спеціальностями, як «Економіка», «Психологія», «Менеджмент», «Публічне управління та адміністрування». При цьому з 2017 по 2020 роки фінансування інституції варіювалося із близько 21 мільйона до майже 44 мільйонів гривень.

2. Скільки публічних коштів з Державного бюджету України було витрачено на функціонування зазначених закладів у 2018, 2019 роках, скільки планується використати у 2020 році та скільки коштів планується закласти до проекту Державного бюджету на 2021 рік?

Згідно з наведеними документами, видатки у 2017 та 2018 році становили близько 200 мільйонів гривень, у 2019 – близько 250 мільйонів, у 2020 – трохи менше 150 мільйонів. На 2021 рік планується використати більше чверті мільярду гривень. Яким саме чином відбувався розподіл коштів не йдеться. Тож залишається тільки здогадуватися, чи вони були використані на освітні послуги, чи на адміністративні потреби, як-от виплати персоналу.

Зведена таблиця про видатки з бюджету на ДСЗУ протягом 2017-2021 років (натиснить на таблицю для її збільшення)

3. За якими критеріями та за якими процедурами публічні кошти, передбачені для професійного навчання розподіляються серед згаданих професійно-технічних та інших навчальних закладів, які перебувають в системі державної служби зайнятості?

За даними Центру, «розрахунки прогнозних видатків на реалізацію професійного навчання здійснюється навчальним закладом спільно з центром зайнятості, в підпорядкуванні якого він знаходиться, з урахуванням фактичних та планових показників діяльності навчального закладу, прогнозних економічних показників, зокрема, посадового окладу працівника І тарифного розряду Єдиної тарифної сітки, індексу споживчих цін, вартості предметів, матеріалів, обладнання та інвентарю, тарифів на комунальні послуги та енергоносії. Крім цього, враховується чисельність безробітних, які навчатимуться протягом року, в тому числі з інших регіонів; витрати, безпосередньо пов’язаних з організацією і здійсненням професійного навчання безробітних в цих закладах; витрати для забезпечення умов для професійного навчання безробітних та інші витрати».

Скільки відсотків бюджетних коштів потрапляє до адмінресурсу – залишається відкритим питанням.

4. Насамкінець, ми попросили у Центру надати аналітичні звіти та інші документи за останні 3 роки, що прояснили б ефективність проведенням заходів, пов’язаних із професійним навчанням в системі державної служби зайнятості.

І ось яку інформацію ми отримали.

За 2017 рік послугами закладів Центру скористалися 40 432 осіб, а як наслідок працевлаштувалися – 38 512 людей (показник ефективності – 93,5%). Чи відповідає це дійсності – складно відповісти. Наступного, 2018 року, кількість безробітних, що звернулися до Центру, становила 45 514 осіб, а 43 514 людей були працевлаштовані. У 2019 році кількість безробітних, що звернулися для навчання до центру, зросла до 51 391. Внаслідок навчання, за даними Центру, роботу отримали 48 963 осіб (95,3%). Проте у 2020 році ситуація дещо змінилася. Звернулися по допомогу до Центру зайнятості 37 798 осіб, і працевлаштувалися 27 044 із них (показник ефективності – 71,5%). Слід зазначити, що найменш ефективний 2020 рік був і найменше профінансований (принаймні за даними, що вказані в документах).

Цікаво, чи справді зазначені дані відповідають вказаному рівню працевлаштування громадян? Адже перевірити цей факт самостійно досить непросто…

Наразі в Україні бракує досліджень, що стосувалися б потреби навчатися серед людей дорослого віку. Проте наявні статистичні дані. Розгляньмо потребу навчатися задля підвищення кваліфікації/перекваліфікації з погляду кількості безробітного населення. За даними Державної служби статистики, у 2017 році в Україні налічували 1,7 мільйонів безробітних осіб, у 2018 році цей показник досяг 1,6 мільйонів людей, а в 2019 році – 1,5 мільйонів.

Можливо, лише для частини із цих людей перекваліфікація чи додаткове навчання для підвищення професійного рівня може стати виходом. Проте очевидно, що навчання при Державному центрі зайнятості поки охоплює близько 3% населення, яке стоїть на обліку в Центрі зайнятості.

Слід також враховувати той фактор, що певна частина цих людей потребує широкого профілю освітніх послуг, як-от вивчення програмування, курсів із комп’ютерної грамотності, менторства у підприємницької діяльності тощо. Звісно, такі послуги надають провайдери неформальної освіти на платних засадах, але часто для вразливих категорій населення, зокрема, тимчасово безробітних громадян, жінок, що доглядають за дітьми, людей старшого віку, платні курси залишаються далекою і малоймовірною перспективою.

Також згадаймо про центри освіти дорослих, які діють в багатьох регіонах України та покривають значну частину запитів на безкоштовне навчання серед дорослого населення, проте фінансовий ресурс змушені шукати самостійно.

Який вихід? Знову ж таки, повертаємося до актуальності проєкту Закону України «Про освіту дорослих», адже ухвалення цього документу сприятиме регулюванню сфери освіти дорослих, закріпить права й обов’язки провайдерів на офіційному рівні та встановить необхідність дотримуватися конкурсних процедур у розподілі коштів на освітні послуги серед некомерційних провайдерів.

Стаття написана в співавторстві: Роман Грищук – народний депутат України; Юлія Гришина – народний депутат України; Нікіта Андрєєв – Українська асоціація освіти дорослих; Вікторія Солодка – Українська асоціація освіти дорослих

Джерело: Ліга.Блоги

Відповідальність за розміщену на платформі інформацію несуть провайдери згідно з правилами та умовами використання ресурсу

При використанні матеріалів гіперпосилання на ресурс обов’язкове

Підпишіться на розсилку

©2017 - 2021 «Learn LifeLong» - онлайн-платформа неформальної освіти в Україні. Всі права захищені.

Developed by Yevhen Kirichenko